Актор Генрік Біста здобув популярність серед польських глядачів завдяки численним ролям у кіно. Переважно він представляв персонажі другого плану. Визнання критиків отримав в першу чергу за свої театральні ролі, насамперед у театрі Вибжеже. Він однаково успішно виступав у сучасному та класичному репертуарі, втілюючи драматичні образи Словацького, Міцкевича та Шекспіра, пише igdansk.com.
Навчання
Генрік Біста народився 12 березня 1934 року в Кохловіце, що на території Шльонського воєводства. У повоєнний час він вступив до вишу, навчався на акторському факультету Державної драматичної академії у Варшаві. У 1958 закінчив виш.
Одразу після навчання був прийнятий на роботу до варшавського театру “Атенеум”, де залишався до 1962 року. Наступні два роки виступав у Люблінському театрі Юліуша Остерви. У 1962 році він приєднався до театру Вибжеже в Ґданську і залишився там наступні тридцять років. Він повернувся до Варшави в 1992 році і працював у Сучасному театрі до своєї смерті в 1997 році.
Біста дебютував на сцені в 1958 році в ролі Арлекіна у виставі Le Médecin Malgré Lui (“Лікар, незважаючи на себе”) Мольєра у постановці Єжи Раковецького саме у варшавському театрі “Атенеум”. Він залишався дуже активним, спочатку в у цьому театральному закладі, а пізніше в Театрі Остерва в Любліні і нарешті в Театрі Вибжеже, де він спочатку грав у п’єсах Казімєжа Брауна (зокрема Валера в “Скупому” Мольєра, 1963) та Єжи Голінського (як Едмунд Мортімер у “Генріху IV” Шекспіра, 1963, і Дон Педро в Шекспірівському “Багато шуму з нічого”.
Видатні ролі
Його першими видатними ролями були Лазар у “Трагедії про багача та Лазаря” – текст XVI століття анонімного гданського драматурга у постановці Тадеуша Мінца (1968). Через рік він зіграв Луккезіні в прем’єрі “Польських Фермопілей” Тадеуша Міцінського в постановці Марека Окопінського (1970), де створив диявольський образ прусського посланця. У 1973 році він зіграв роль Ягона в “Отелло” Шекспіра Окопінського.
Біста вважав роль Джагона цензурою його акторської майстерності. Він зміг поєднати свої попередні роботи з новим досвідом, який у майбутньому об’єднає, щоб створити багато складних персонажів, розтягнутих між абсолютним злом і людською слабкістю.
У 1977 році актор створив ще один незабутній образ у ролі Люцифера у фільмі Юліуша Словацького “Самюель Зборовський” режисера Станіслава Гебановського.
Його центром став монолог у другій дії, який “вразив не лише силою слова, а й ясністю та логікою міркувань”. Біста зумів продемонструвати контури характеру, ставши не лише втіленням диявола, але й сатанинською ідеєю, сугестивною та розумною до глибини душі. Через два роки, у віці 45 років, артист зіграв Густава-Конрада в “Дзядах” Міцкевича у постановці Мацея Пруса, створивши цікаву інтерпретацію романтичного персонажа. У своєму творі Ґустав-Конрад був зрілою, зосередженою людиною. Біста також уникав звичайної “технічної” акторської гри (жестикуляції та виразності обличчя), яка часто спонукала його до напрям маньєризм.
У 1980 році Біста ефектно передав роль Робесп’єра у “Справі Дантона” Станіслави Пшибишевської. За постановку відповідали Анджей Вайда та режисер Мацея Карпінського
Окрім роботи над класикою, Біста також знявся в багатьох сучасних драмах. Він зіграв, зокрема, Адвоката у “Крихітній Алісі” Едварда Олбі (1971) та Мілоша у “Цвинтарі автомобілів” Фернандо Аррабала (1972) — режисер Станіслав Гебановський. Він також зіграв роль режисера в “Нашому місті” Торнтона Уайлдера (1972, режисер Лех Хельвіг-Гужинський).
Він створив цікавих комічних персонажів, зокрема Фуяркевича у “Відкритому домі” Міхала Балуцького в постановці Єжи Кречмара (1971) та Орденгу в “Плачі” Міхала Хороманського в постановці Анджея Рожина (1973). Однією з його найвідоміших комічних ролей був Дідусь у “Білому шлюбі” Тадеуша Ружевича у постановці Ришарда Майора (1976).
Іншим чудовим твором було його зображення Папкіна у “Земсті” Олександра Фредро. Біста зіграв його у постановці Станіслава Гебановського (1982). Він ефектно передав персонажа, який був “наївним, як дитина, створюючи власний світ ілюзій”.
У наступні роки Біста продовжить грати в комічних ролях. Це були, зокрема, образ Ісидора в “Сварці Кьоджа” Карло Гольдоні (1993) і Президента в “Мертвих душах” Миколи Гоголя (1995) у постановці Мацея Енглерта у варшавському Сучасному театрі. З властивим йому виразним перебільшенням він зіграв одну зі своїх останніх ролей – Чоловіка в “Амбасадорі” Славоміра Мрожека в постановці Ервіна Аксера (1995).
Думка критиків
Критики відзначали його вміння перевтілюватись. Анджей Журовський писав про свої перформанси. На його думку, гра Бісти перетворила персонаж “Отелло” з на головну тему для дослідження не ревнощів, а зла: “На явищах зла Ягона трималася вся тягар всієї п’єси. Цей Ягон, без сумніву, інтелектуально переважав над рештою персонажів — на них він перевіряв свою ідеологію, концепції дії, що було основою, більше ніж цинізмом, для його неоднозначного підходу до Дездемони. Такий добре продуманий Ягон перестав бути зразком для психопатологічного «чорного характеру» – він став багатовимірним, психологічно складним”.
У часописі “Театр” також можна знайти цікаві роздуму щодо гри актора. Божена Франковська у своїй статті наголошувала, що Генрік Біста показав, наскільки його акторська майстерність є гнучкою та виразною. Уся його роль базувалася не на зовнішній сугестивності, а на ритмі декламації, зумовленому змістом сказаного слова та ритмом віршів Міцкевича.
Режисер Мацей Енглерт називав Бісту одним із тих рідкісних акторів, яким потрібна була лише коротка сцена, щоб показати глядачам основні риси характеру. Фахівець називав найвидатнішою майстерністю здатність в одному короткому спалаху, іноді в короткій сцені, зі згорнутою технікою показати всю правду зображеного персонажа. Артист був майстром епізоду — він розкладав своїх персонажів на багатошаровість і надавав їм багатовимірності. У кіно він часто грав “театрально”, свідомо звертаючись до заданих сценічних умовностей.
Ірена Келлнер у тому ж “Театрі” звернула увагу на роль Робесп’єра. На її думку, діяча Великої французької революції не грають як ідею, форму чи утопію. Це жива, дихаюча людська істота, яка бореться за реалізацію ідеї утопії, в яку він найбільше вірить. І він сповнений смутку, коли виявляється, що людина, яка розпочала революцію, не може контролювати її напрямок або зупинити її падіння в безодню майбутнього.
Ролі в кіно
Біста також зіграв понад 100 ролей у кіно. В основному це були ролі другого плану або епізоди, такі як чудовий Ловенштейн у “Списку Шиндлера” Стівена Спілберга. Відома стрічка вийшла на екрани у 1993 році. У його фільмографії є також поява в легких комедіях – “Між губами та краєм келиха” Збіґнєва Кузьмінського (1987), серйозні ролі – Гжегож у “Матері королів” Януша Заорського (1982).
Першими важливими появами Бісти на екрані стали ролі Стефана Ванєка в кримінальній драмі Тадеуша Хмелевського “У тиші ночі” та доктора Каутерса в “Лікарні Преображення” Едварда Жебровського. Обидві стрічки польські глядачі побачили у 1978 році.
Його найбільші ролі в кіно припали на другу половину 1980-х років. У 1985 році він зіграв сановника у відставці, у фільмі Томаша Зигадло “Дитячі сцени провінційного життя”. Також відомим став фільм лава за його участі. Це перший показ “Дзяди” Адама Міцкевича. Тадеуш Конвіцький, відомий польський письменник і режисер, пов’язаний із творчістю у Вільнюсі та Вільнюському краї, першим вирішив представити своє бачення відомого твору у кіноверсії.
Помер Генрік Біста 8 жовтня 1997 року у Варшаві. Актор похований на Старому Повонзькому цвинтарі.
