Якщо мешканець старого Гданська ламав руку, він не йшов до лікаря. Він йшов до ката, який успішно поєднував медичні практики зі стратами. Те, що після стількох століть звучить дивно й неприйнятно, тоді було цілковитою нормою. Медицина Гданська у далекому минулому була сумішшю знань, забобонів та практичного досвіду, пише igdansk.com. Припарки, народні рецепти та різноманітні настоянки продавалися тут дуже активно і були панацеєю від усього – навіть від поганого настрою, адже деякі ліки виготовляли на основі горілки. Якими ж були найпоширеніші хвороби портового міста і якими незвичними способами з ними боролися?
Лікарі без освіти
Вулиці Гданська у XVI–XVII століттях рясніли “цілителями”, які насправді були звичайними шахраями. Їхнє вміння продавати чудодійні засоби від усього, що можна лише уявити, могло переконати будь-кого в дієвості чергової мазі, пластира чи сиропу. Нерідко містяни зверталися саме до них для вирішення своїх проблем зі здоров’ям.
У старому Гданську освічених лікарів було мало і їхні послуги коштували дуже дорого, тому дозволити розкіш візиту до лікаря могли не всі. Тому пересічні гданьчани зверталися найчастіше до хірурга, який не мав університетської освіти, але здобув знання у свого покровителя. Тогочасні хірурги декілька років навчалися, а потім розпочинали практику: лікували рани, видаляли зуби і… стригли волосся. Так, поєднувати непоєднувані ремесла у Гданську на початку XVII століття було звичною справою.
Однак якість медицини Гданську була низькою не лише через шахраїв, цілителів та лікарів без освіти. Тогочасне суспільство, особливо його бідні та неосвічені верстви, вірили, що хвороби – це покарання за гріхи. Тому інколи лікування нагадувало ритуальні обряди, що мали на меті допомогти людині повністю очиститися.
Гданьчани часто зверталися до знахарок, які лікували своїх нещасних пацієнтів подрібненими копитами лося, вбитого у період гону, жабячими очима, коров’ячим гноєм, різноманітними травами, а також отруйними ягодами. Невідомо, чи залишалися пацієнти живими після такого “лікування”, але знахарство існувало доволі довго.
Влада міста намагалася боротися з подібними шахраями і у 1530 році у Гданську з’явилася посада міського фізика – це лікар, який утримувався державним коштом й мав керувати усіма процесами охорони здоров’я у місті. Фізик стежив за роботою лікарів, а також йому було доручено боротися з епідемією чуми, яка час від часу спустошувала місто. Втім насправді, жодного впливу на те, чим лікувався пересічний мешканець Гданська, фізик не мав.
Аптеки та лікарні давнього Гданська
У Гданську у минулі століття існувало чимало аптек: як приватних, так і муніципальних. Проте це майже не впливало на здоров’я населення, адже фармацевтика тоді була вкрай примітивною. Ліки готували переважно з трав, вина, оцту, меду та горілки. Від болю гданьчанам пропонували пластир “Божа благодать”: суміш трав, соснової смоли, ладану, скіпідару та вина.
Не дивно, що мрією кожного мешканця Гданська у минулі роки було не хворіти та ніколи не потрапляти до лікарні. Тоді у місті працювали лікарні Святого Духа, Святої Єлизавети та Святого Якова, проте вони не займалися лікуванням складних випадків і в них не було служб невідкладної допомоги. Лікарні у той час слугували притулками для літніх людей, які були хворими та позбавленими опіки рідних.
Хвороби, поширені у Гданську в минулому, були типовими для середньовічної Європи. Висока смертність серед немовлят та новонароджених, відсутність належної гігієни й обмеженість у знаннях про неї, погане харчування, яке призводило до хвороб – усе це було, на жаль, звичною частиною життя гданьчан. Однією з найбільших загроз для населення тоді була чума – медицина Гданська була безсильною у цьому питанні. За свідченнями літописців, у 1602 році під час епідемії чуми у Гданську померло близько вісімнадцяти тисяч людей.