Здоров’я людини завжди було основною цінністю у житті. Середньовічний час виключенням не став, адже й у темний період існування людства медицині приділяли значну увагу. У Ґданську, як й у всій Польщі, тодішня медична наука функціонувала на дуже низькому рівні, а зусилля фахівців зосереджувалися переважно на негайному лікуванні на основі фітотерапії, пише igdansk.com.
Значення жінок у медицині
До епохи Просвітництва медичний напрямок фактично не розвивався. У разі надзвичайних ситуацій допомогли сімейні хроніки. У відповідних записах містяни передавали з покоління у покоління свої знання на навички. Рецепти приготування домашнього зілля, так і старовинні польські гербарії та лікарські довідники, дозволяли впоратися з певними недугами, самостійно запобігати інфекціям та перешкоджати їхньому розвитку.
У цих книгах можна знайти досить детальну інформацію стосовно того, як лікувати жіночі недуги, особливо – місячні, головні болі, ревматичні болі або неприємні відчуття в животі. У документації вказані поради щодо особливостей піклування про свою красу, включно з доглядом за волоссям та шкірою або збереження красивої посмішки.
Жінки у середньовічному Ґданську виконували роль домашніх «лікарок» – травників та кухарів. Коли трави не допомагали, люди зверталися до цирульників, цілителів, шарлатанів, чудодійних цілителів і лікарів. Найбільшою пошаною користувалися лікарі іноземного походження (німці, євреї, французи), хоча не обійшли увагою й поляків. Діагноз захворювання зазвичай ґрунтувався на симптоматичній класифікації, тобто зовнішньому огляді хворого та постановці йому певних запитань. Рекомендувалося звернути увагу на зовнішні ознаки пацієнток, зокрема на міміку, очі, шкіру, язик, волосся та нігті. Також спостерігали за диханням, манерою рухів і навіть темпераментом.
Навіть освічені та заможні жінки вірили в чаклунство та чудесне зцілення. Своє здоров’я містяни намагалися зберегти у різні способи: термальними ваннами, застосуванням блювотних і проносних, або регулярним вживанням мінеральних вод, трав’яних горілок, настоянок (у них розчиняли мінерали або золото), сиропи та інші зілля.
Практикувалася флеботомія, яку виконували на різних частинах тіла. Загальноприйнятим правилом було те, що залежно від хвороби, з якою борються, розкривали тільки вени, розташовані ближче до хворого місця. Згідно з рекомендаціями посібників, вищезазначені практики застосовувалися при перебігу багатьох захворювань, включно запалення очей, зубний біль і біль в яснах, акне, лихоманка, дискомфорт у грудях, біль у животі, менструація, психічні розлади. Відомою терапевтичною практикою того часу було також використання «порубаних» (так званих «кров’яних» бульбашок). Ця процедура полягала в тому, що на розрізану шкіру (зазвичай спини) накладали гарячі бульбашки, в які висмоктувалась кров.
Також вважалося, що всілякі амулети та каміння, які носили на шиї або в порошок, додавали у вино чи трави, захищали від хвороби. Люди вірили, що берилій захищає від запалення очей і нирок. Білий бурштин використовується проти епілепсії, а корал, як вважалося, бореться з подагрою та захворюваннями сечового міхура. Містяни у середньовічного періоду вірили, що смарагди добре впливають на зір, а гірський кришталь і перли – зміцнюють серце, шлунок і життєві сили людини. Золото ж нібито мало кровоспинні властивості.
Боротьба з хворобами
Жінки переживали різні недуги, що вражали як тіло, так й душу. Одними з найпоширеніших були респіраторні захворювання, що проявляються кашлем та задишкою. Суб’єктом захворювання також був нежить, тобто риніт, причиною якого була вірусна інфекція, що поширювалася крапельним шляхом.
З цими недугами боролися травами, які зазвичай змішували з цукром або медом, завдяки чому виходили прості сиропи. Наприклад, від кашлю застосовували гірчицю, змішану з медом, трохи вершкового масла. Це допомагало позбутися мокротиння з інфікованих легенів. При важкому диханні рекомендувалося вживати собачу ромашку, змішану зі спиртом, або часник, змішаний зі свинячим жиром, яким обмазували спину і стопи хворого, бажано безпосередньо перед сном.
Поширеною недугою жінок була також мігрень, яку рекомендували лікувати припарками з кислого цільнозернового хліба (або кислого тіста) у поєднанні з кмином, квітками бузку та рожевим оцтом. Поширеними були також хвороби очей – трахома, кон’юнктивіт або куряча сліпота, які через погані знання та можливості лікування часто призводили до часткової або навіть повної сліпоти. Зазвичай для боротьби з ними використовували цибулю, артемізію, кріп і полин, які залежно від потреби з’єднували з медом, горілкою, перепелиним жиром або оцтом і ці суміші закладали прямо в очі або змащували ними повіки.
Цинга
Особливо клопітною хворобою, від якої страждали жінки середньовічного Ґданська, була цинга (так звана гниль), яка виникала внаслідок поганого харчування та нестачі вітамінів (особливо вітаміну С). Це доволі поширена хвороба того часу. Жінки скаржилися переважно на зубний біль, абсцеси, карієс, набряк обличчя, спричинені запаленням ротової порожнини.
Неправильне харчування (в тому числі вживання надмірної кількості солодощів, солодких сиропів, цукатів і трав, тістечок) у поєднанні з недотриманням правил гігієни призводило до карієсу та остаточної втрати зубів. Попри проблеми із зубами та захворювання ротової порожнини, жінки прагнули гарної посмішки, для чого також використовували трави.
Позитивний ефект мав бабімор (булиновий мох). Його потрібно було змішати з червоним вином і полоскати таким ополіскувачем рот, допомагав при хитанні, або «клацанні» зубів. Зубний біль мали вгамувати барвінок, часник і цибуля. Неприємний запах з рота повинні були усувати аніс польовий і дягель.
Шлункові інфекції та лікування травами
Частою недугою жінок були також шлункові інфекції, спричинені неправильним і неякісним харчуванням, недотриманням правил гігієни, а симптомами цих захворювань були діарея, сильний біль у внутрішніх органах, лихоманка та блювота. Для проносу вживали переважно архангел (литовський шедевр) і зелень ріпи (їли з капустою, буряком або шпинатом). Барвінок рекомендували при проносі, його потрібно було їсти, змішавши з червоним вином або кислим. З іншого боку, вони намагалися боротися з проблемами травлення за допомогою борагу, який найкраще працював у суміші зі шпинатом і олією солодкого мигдалю або свіжим вершковим маслом.
Зазвичай жіночі недуги – це захворювання, що виникають внаслідок їх природи, наприклад, болі в матці, порушення менструального циклу. Венеричні захворювання були додатковою недугою, яка виникала внаслідок бурхливого способу життя чи недостатньої гігієни тіла. Ці проблеми також лікували травами, з яких готували різні супозиторії, компреси, мазі, лунки, рідше – хірургічне втручання, яке все ж практикувалося.
У боротьбі з цими недугами допомагали бузок, з якого готували гніт. Листи матеріалу змочували в торф’яній витяжці. Згодом його прикладали «від хрестів через промежину до порога утроби», переважно тим жінкам, які були в післяпологовому періоді.
