Голокост — яскравий хоч і страшний приклад людського фанатизму. Як можна посіяти між людьми ненависть та упередження меркантильними ідеями. Гданськ, як і більшість міст Європи, не обійшла ця жахлива трагедія, пише сайт igdansk.com.
Євреї у Гданську до війни
У Гданську до Другої світової війни проживала значна єврейська громада. Вони мирно співіснували з іншими жителями міста без глобальних конфліктів. Мали свої синагоги, школи та інші культурні заклади. Заробляли на прожиття маючи невеликі сімейні справи: магазини чи виробничі мануфактури з виготовлення взуття і одягу. Проте внаслідок таємного пакту Ріббентропа-Молотова значна частина Польщі мала відійти до нацистської Німеччини. Крім цього Польща стала першою країною Європи, яку нацисти окупували, а отже і першою, в якій загарбники почали активно переслідувати євреїв. Таким чином Польща стала майданчиком для генеральної репетиції зі створення гетто та концентраційних таборів.
Одразу після Гляйвіцької провокації польські міста були швидко захоплені. І одразу в анексованих містах почали запроваджувати нові порядки, особливу увагу нова влада приділяла євреям. Вони одразу були обмежені в правах, майно, навіть житло та промислові будівлі, у більшості євреїв були насильно конфісковані.
Переслідування та геноцид
Попри велику кількість євреїв у місті у Гданську гетто не було сформовано. Але це позитивно не вплинуло на долю євреїв міста. Нащадки Давида були депортовані до інших концентраційних таборів, яких по всій Польщі було кілька. Найближчий був за 34 км від Гданська поблизу села Штуттгоф. Табір Штуттгоф планувався як місце для утримання польських військовополонених, проте згодом його розширили і він став останнім місцем для тисяч євреїв на довгі 5 років. Табір був одним із перших, створених на території Польщі і останнім, який звільнили в 1945 році. Він прославився жахливими умовами утримання в’язнів, а за весь час існування табору через нього пройшли 110 тисяч людей 65 тисяч з яких були замордовані, знищені голодом та жахливими експериментами. У Штуттгофі були і газові камери, які масово почали використовувати після 1942 року, коли на ставці Гітлера було вирішено якомога швидше розв’язати єврейське питання.
Історія Штуттгофа показує, як людська жорстокість може швидко і без зусиль стерти кордони гуманності. Відомо, що у таборі проводили експерименти над людьми, практикували виготовлення мила з людських тіл, знущались з євреїв та страчували за найменші провини.
Навесні 1945 року, коли радянські війська швидкими темпами звільняли Європу, концентраційний табір довелось закрити. Частину утримуваних тут людей погнали дорогою смерті, хто був не в змозі йти, а таких від недоїдання та холоду було більшість, було знищено та спалено. Тих, хто ще міг йти, вже не було багато, і більшість з них залишились на узбіччях дороги розстріляними чи замерзлими. На час звільнення Штуттгофа у травні 1945 року у таборі військові радянської армії знайшли живими всього близько 100 людей.
Пам’ятати, щоб не повторити
Після війни ще довго ятрились душевні рани у жителів регіону. Відбудовуючи повоєнний Гданськ, Штуттгоф якось оминали. Лише у 1962 році на місці табору було відкрито музей голокосту. Попри весь драматизм ситуації та жахливість експонатів, музей щорічно відвідують тисячі людей, щоб дізнатися про історію табору, побачити експонати, почути свідчення тих, хто вижив, і вшанувати пам’ять жертв.
В самому Гданську у музеї Другої світової війни є також окремий павільйон, що присвячений голокосту. Крім цих двох найбільших музеїв є в околицях Гданська кілька менших меморіалів та музеїв, присвячених пам’яті безневинних жертв. Пам’ять про них є дуже важливою для всього людства, щоб уроки історії не пройшли даремно і ми зробили правильні висновки.