Гюнтер Вільгельм Грасс — людина непересічна і неординарна. Він увійшов у історію як прозаїк, хоча був хорошим поетом, він воював у складі нацистської армії Гітлера, але сповідував антимілітаризм, він блискучий політичний публіцист, але без віри у можливість літератури змінити світ на краще. Але щоб краще зрозуміти його творчість чи одразу засуджувати за двоєдушність, варто розглянути його життєвий шлях на igdansk.com.
Гданська гавань юнацтва
Майбутній Нобелівський лауреат народився В Данцигу, сучасному Гданську, 16 жовтня 1927 року. Батьки мали невелику крамничку з якої й жили. Судячи з усього, в сім’ї панував матріархат — всім керувала мати. Навіть свого сина вона залучила до католицизму, оскільки сама була полькою та католичкою. Батько був німцем і сповідував протестантизм.
У сім’ї попри скромне існування була невеличка бібліотека, яку Гюнтер перечитав всю по кілька разів. Син Грассів міг годинами поринути у книгу, забувши про обов’язки кур’єра, які на нього були покладені в магазині. За це неодноразово отримував на горіхи від свого батька. Він також перечитав книги з місцевої бібліотеки. Вже в 12 років у юнака виникло бажання стати письменником. Але коли він поділився своїми мріями з рідними, його взяли на кпини. Попри таке ставлення сім’ї до його мрії це лише розпалило юнака і він ще з більшим запалом захотів стати літератором. І хлопець починає писати грандіозний як для його віку роман “Кашуби” про середньовічні часи Польщі. Проте почалась війна, і юнак відклав свій незакінчений роман до шухляди.
Під час війни юнак запалився арійською ідеєю і вступив до гітлер’югенду, згодом стає до війська і воює на боці Німеччини танкістом. Був поранений і потрапив у полон. В таборі для військовополонених працює в каменоломні та отримав серйозну травму плеча через яку його з полону звільнили. Справжнім потрясінням для молодого Грасса стало відвідування концтабору Дахау. Тут і закінчилась його віра в арійську націю.
Повоєнні поневіряння
Далі були митарства та тимчасові заробітки. Він не здобув освіти і як прихильника нацистів його не брали на престижну роботу. Він виконував найважчу та найбруднішу роботу. Повернувся до роботи в каменоломні, був помічником скульптора, двірником та сміттярем. Після роботи ходить на вечірні курси образотворчого мистецтва. Починає заробляти на життя продаючи малюнки та керамічні фігурки власного виробництва.
У 1952 році переїжджає до Франції, де починає свою літераторську кар’єру як поет, хоча його не сприйняли серйозно. Тут він зустрів свою дружину — швейцарську дівчину, яка хотіла стати балериною. Вони живуть у Парижі доволі бідно. Засоби для існування здобуваючи продажем фігурок з глини.
Першу книжку Гюнтер Грасс видав у 1954 році. Вона мала назву “Переваги диких курей. Вірші, проза, малюнки”. Попри зовсім маленький наклад книгу помітили в літературних колах, зокрема в популярній на той час у Франції “Групі 47”. Його запрошують на засідання літклубу, він читає уривки зі своїх творів і написане припадає до душі таким самим молодим авторам. Окрилений успіхом Гюнтер засідає за свій новий роман. Він поринає з головою у працю, забувши про все: дружину, синів-близнюків, заробітки та все інше. Він повертається до Гданська, оскільки для нового роману потрібна інформація про оборону міста під час війни. Він плідно працює над романом і врешті в 1959 році видає його друком. Так світ побачило найвідоміше творіння Гюнтера Грасса – “Бляшаний барабан”. Власне за цей твір йому було присуджено Нобелівську премію. Твір великий за обсягом і охоплює часові рамки першої половини XX століття. Головний герой твору — Оскар Мацерат — карлик, який пише свої мемуари в божевільні. Твір сповнений символізму, іронії, гротеску та яскравих метафор, що притаманно літературі початку XX століття. Далі були новела «Кішка і миша» (1961) і роман «Собачі роки» (1963), що стали своєрідним продовженням “Бляшаного барабана”.
Політична активність Грасса
У другій половині XX століття Грасс починає проявляти політичну активність. Він підтримує соціал-демократів і ця підтримка проявлялася не лише у публіцистичних статтях та виступах в ефірі радіопередач, він активно бере участь у мітингах та громадських дискусіях по всій країні та навіть за кордоном. Результатом такої політичної ініціативності став випуск книги “Із щоденника слимака” в якій автор розповідає про отриманий політичний досвід.
Після виходу “Слимака” Гюнтер Грасс трішки охолов до політики і зосередився на написанні нового роману під назвою “Камбала”, що з’явилася друком аж у 1977 році. У творі автор розмірковує про сутність людського буття від палеоліту до його сучасності.
Далі було написане, на думку літературних критиків, найкраще оповідання Грасса – “Зустріч в Тельгті”. Головною думкою твору є скептичне ставлення автора до можливості літератури вплинути на людство, щоб змінити його на краще.
Після паузи у кілька років світ побачив новий роман – “Щуриха”, що порушує тему глобальних конфліктів суспільства.
Загалом Гюнтер Грас видав понад 30 книг, в яких поміщено вірші, есеїстику, політичні статті та альбоми з власними гравюрами та літографіями.
Залишитися вірним собі
Останньою літературною роботою Грасса є твір “Моє століття”. В книзі розміщено 100 невеликих оповідань. Після цієї збірки Гюнтер публікував свої статті в газетах, де, залишившись вірним собі та своїм політичним переконанням, висловлював неординарні погляди на суспільні проблеми. Помер Гюнтер Грасс 2015 року від легеневої інфекції.
Як і в будь-якого митця є шедевральні твори і є твори більш скромні. Так і було і у творчості Грасса. Попри визнання творчості це не змусило його йти “за шерстю” загальноприйнятим канонам літератури чи догоджати суспільству. Висловлювався як вважав за потрібне, наражаючи себе на критику, та залишався вірним своїм переконанням.
Джерела: