Марія Яніон — видатна польська письменниця, дослідниця романтизму, феміністка й авторка численних наукових праць. Її творчість поєднує аналіз польської та європейської літератури, дослідження народних вірувань, символізму вампірів та соціально-культурних трансгресій. Яніон відкривала голос маргіналізованим групам, зокрема жінкам, геям і євреям, та формувала сучасне розуміння романтизму як утвердження свободи.
У статті на igdansk.com розглядаються її біографія, дитинство, воєнні та академічні переживання, семінари та творчі здобутки.
Травматичне дитинство і перші книжки
Марія Яніон народилася 24 грудня 1926 року в підвільнюських Моньках. Її дитинство не було безтурботним: батько страждав на алкоголізм і часто поводився агресивно, а мати, намагаючись утримати родину, змушена була піти з дітьми, залишивши шестирічну Марію під опікою холодної тітки в Седльцях. Ці роки розлуки та матеріальної нестачі залишили глибокий слід у свідомості дівчинки, але водночас сформували непереборну пристрасть до читання.
Ще у десять років Яніон опановувала по кілька книжок на день. Її щоденник за 1942–1943 роки свідчить про неймовірну відданість літературі: шістнадцятирічна дівчина прочитала понад тридцять творів щомісяця, від пригод Кіплінга до гумору Гашека та драматичних історій Косак-Щуцької. Читання стало для неї не лише втечею від реальності, а способом знайти власний внутрішній простір свободи та осмислити світ.
Сеанс кінофільму «Кінг-Конг» справив на Марію особливе враження. Образ величезної мавпи, яка ніжно тримає тендітну дівчину, став для неї першим емоційним й інтимним досвідом, знаком того, що її увага спрямована до іншого — того, що виходить за межі стандартного сприйняття світу.
Війна, окупація та формування світогляду
Під час окупації Вільнюса Яніон відвідувала підпільні заняття, переживала війну й свідчила жахливі події, зокрема масові вбивства євреїв у Понарі. Ці образи назавжди залишилися у її свідомості та сформували глибоку відразу до антисемітизму, ставши потужним мотивом майбутніх наукових досліджень.
Після війни родина оселилася в Лодзі. Молодість Яніон характеризувалася захопленням марксизмом і вірою у можливість радянського панування як гаранта миру. Вступивши до Польської об’єднаної робітничої партії, вона залишила її лише у 1978 році. Цей досвід дав їй фундамент для критичного осмислення ідеологій, влади та культурних наративів.
Ґданськ як інтелектуальна лабораторія
Період роботи Яніон у Ґданську став етапом, коли її мислення досягло повної зрілості. Після драматичних подій 1968–1969 років, коли її було усунуто під час березневих репресій, робота в Інституті польської філології Ґданського університету у 1970 році стала новим початком.
Семінари Яніон перетворювалися на події: школа мислення, а не дисципліна. Тут не йшлося про засвоєння канону чи правильних інтерпретацій. Вона вимагала особистої відповідальності за думку та навчала читати не лише текст, а й те, що культура намагається приховати.
Яніон працювала від шостої ранку до опівночі, передаючи рукописи видавцям, а книги в її домі були організовані за тематикою: літературна критика й історія живопису у передпокої, романтизм та езотерична література — у меншій кімнаті, кухня була присвячена Великій французькій революції, ванна — белетристиці, соціології та філософії.
Творчість і трансгресія
Творчість Яніон неможливо звести до сукупності книжок. Її есеїстика та наукові тексти — завжди акт моральної й інтелектуальної відповідальності. Вона критикувала польський культ страждання, аналізувала антисемітизм, відкривала інших — жінок, геїв, євреїв, вигнанців.
Особливе місце у її роботах займали темні образи культури — вампіри, примари, моторошні фантазії. Вони не були екзотикою, а інструментом для осмислення витіснених страхів, сексуальності та провини. Фігури тіней культури допомагали читачеві зрозуміти соціальні й політичні процеси, що лишаються за межами офіційних дискурсів. Саме з ґданських семінарів вийшли багатотомні «Трансгресії» (1981–1988) — це не класична монографія, а запис живого мислення, дискусій, сумнівів і конфліктів. Тут уперше системно з’являються теми монструозності, вампіризму, сексуальності, тілесності, політичного несвідомого. Для польської науки це був шок — і водночас прорив у сучасну гуманітаристику.
Романтизм та інакшість як ключ до культури
У Ґданську Яніон остаточно сформулювала власне бачення польського романтизму. Для неї це була жива реакція культури на катастрофу модерності, втрату державності та колективну травму. Вона гостро критикувала культ страждання та месіанську риторику, що перетворює жертву на самоціль і блокує емансипацію.
Ґданський період також ознаменувався впровадженням у польську гуманітаристику тем маргіналізованих або табуйованих: жіночий досвід, гомосексуальність, єврейська присутність у культурі, фігура монстра й вампіра як метафори витісненого. Інакшість для Яніон — лакмусовий папірець свободи культури.
Видатні твори та їхній резонанс
Серед ключових праць Яніон:
- «Романтична гарячка» (1975) — одна з ключових книжок Яніон, у якій вона остаточно розірвала з шкільно-музейним образом романтизму. Романтизм постає тут не як епоха стилю, а як стан культури в моменті кризи — відповідь на історичну катастрофу, втрату суверенності, досвід поразки. Яніон показує, що романтична «гарячка» — це симптом: надмір емоцій, містики, жертви, який може бути як джерелом свободи, так і пасткою самознищення. Саме тут з’являється її критика польського культу страждання.
- «Жінки і дух інакшості» (1996) — книжка, яка зробила Яніон центральною постаттю польського феміністичного мислення, навіть якщо вона сама не завжди вживала це означення. Тут жінка вперше з’являється не як муза чи символ, а як суб’єкт культури, носій інакшого досвіду. Яніон аналізує, як жіночість у польській традиції системно маргіналізувалася або міфологізувалася — і як це обмежувало свободу всіх.
- «Живучи — втрачаємо життя» (2001) — ця назва стала однією з найцитованіших формул Яніон. Це філософсько-есеїстична праця про екзистенційний вимір культури, про те, як життя витрачається в ідеологіях, міфах і нав’язаних ролях.Книжка поєднує літературознавство з особистим досвідом і є прикладом того, як Яніон руйнувала межу між наукою та життям.
- «Вампір: символічна біографія» (2002) і «Моторошна слов’янщина» (2006) — дослідження уяви та міфів.
- «Герой, змова, смерть: єврейські лекції» (2009) — останній том, присвячений єврейським темам у літературі.
Вибрані твори були опубліковані під редакцією учениці Малгожати Черминської, що сприяло популяризації Яніон серед нових поколінь гуманітаріїв.
Учні, що стали голосами епохи
Марія Яніон не створювала «школи» у вузькому сенсі. Але саме в Ґданську сформувалося покоління її учнів, що визначило польський інтелектуальний ландшафт: письменник і літературознавець Стефан Хвін, Малгожата Ксьонжек-Черминська, Станіслав Росєк, Анна Чеканович. Їх об’єднувала не копія вчительки, а сміливість мислити самостійно й вступати в конфлікт із усталеними наративами.
Місто, що визнало майстриню
Марія Яніон померла у 2020 році у віці 93 років. У 2026 році її ім’ям назвали вулицю біля кампусу університету — символічний жест, що закріпив її присутність у міському просторі.
Це визнання мало вагу не лише формального вшанування: Ґданськ сприйняв Яніон як частину власної інтелектуальної ідентичності, а гуманітарне мислення — як фундамент міста.
Спадщина та сучасна актуальність
Марія Яніон залишила багатющий науковий та особистісний спадок: десятки книжок, сотні студентів, невичерпну енергію для критичного мислення та гуманізму. Її творчість доводить, що наука і письмо — це не лише професія, а форма життя, спосіб відстояти свободу й зрозуміти культурні тіні, що завжди поруч.
Вона навчила читати романтизм як живий простір свободи, а культуру — як поле трансгресій і моральних виборів. Її життя й творчість залишаються актуальними та надихають нові покоління, бо Яніон показала, що гуманітаристика може бути одночасно пізнавальною, емоційно насиченою та морально відповідальною.